^_^

Kanno Youko – Darker than Black OST

Originally published at vivadixiesubmarinetransmissionplot. Please leave any comments there.

Что-то впечатляет меня эта товарищ в последнее время. Всё больше склоняюсь к тому, чтобы считать её наряду с Каваии Кэнджи едва ли не лучшими композиторами-остовиками. Канно Йо:ко известна по крайней мере саундтреками к Ghost in the Shell и Cowboy Bebop, которые она записала вместе со своей бандой The Seatbelts. Тут стиль выделить в принципе совершенно [...]

*___*

Mychael Danna & Jeff Danna – The Imaginarium of Doctor Parnassus OST

Originally published at vivadixiesubmarinetransmissionplot. Please leave any comments there.

А вот эта штука метит на место моего любимого саундтрека и теснит ost к Хеллсингу. Струнные, духовые, атмосферон, отлично-отлично-отлично! Фильм советую отдельно. В нём – Уэйтс. скачать мп3 без регистрации бесплатно

a3

cyberpunk: 13th floor

останній фільм, що я подивився, бо коли почав дивитися - відклав: здався дуже нудним.
потім зрозумів - не нудний, а просто кіберпанк іншого сорту. ставляться зовсім інші, не тривіальні/традиційні для того, що я читав чи бачив, питання, що зрештою і «витягнуло» фільм в моїх очах до оцінки 8/10.
нетривіальне питання - ідея множинності світів. так, це схоже на «Матрицю»; але в «Матриці» не ставиться питання про множинність, а лише стверджується наявність двох світів, реального і віртуального. в цьому фільмі ж світів існує фактично безліч, і в кожному зі штучних світів можна створити іще одну таку безліч. ланка ієрархії світів може і взагалі не перериватися. а переконатися в цьому практично неможливо: спосіб, описаний у фільмі, цілком може і не спрацювати, якщо у якогось програміста вистачить сил та терпіння запрограмувати світ куди більшого розміру.
+ до цього - шикарний набір характерів. чудовий бармен Ештон, просто чарівний детектив МакБейн.
tower

cyberpunk: Minority Report

іще один фільм, який я несподівано для себе дивився в дитинстві; щоправда, мені чомусь здавалося, що епізод з пересадкою очей був у «Мнемоніку». до слова, проблематика очей тут опрацьовується інакше, ніж в Ґібсона: якщо в нього люди зі зміною очей міняють і свою сутність (хоч і мізерно) [очі-дзеркало душі, вся фігня], то в фільмі зі зміною очей міняється лиш сутність-для-інших, сприйняття, перцепція людини системою. людина-в-собі залишається та ж сама.
помітне інвертування стандартного ґендерного питання - слабка жінка та сильний чоловік-захисник. стандартний детективний хід: злодій - той, на кого найменше думаєш. паралелі з «13th floor» з приводу ролі Творця системи.
хороший, якісний фільм навіть з претензією на «матеріалізацію» у найближчому майбутньому.
a1

cyberpunk: Mona Lisa Overdrive

як на мене, чудовий фінал трилогії. з батальними сценами, особистими психологічними драмами та любовними історіями.
улюблений персонаж за його цікавість - безперечно Слік. від нього психоаналізом так штиняє, що не знаю навіть, від кого може штиняти більше. травма, фіксація, нав'язливе повторення, сублімація у мистецтво. wunderbar! його образ у себе сформував з образу Ґіґера - ясна річ чому.
знову ж таки, головне питання окремо цього роману - який світ краще, Цей чи Той; в Тому світі вже навіть свої боги є, то в чому різниця? Боббі/Граф вирішує для себе цю дилему не так, як Кейс. ось кого можна вважати справжньою пост-людиною.
над питанням ідентичності Ґібсон відверто іронізує. звичайна бидло-проститутка перетворюється на точну копію сімстім-зірки, але між ними неозброєним оком помітна неабияка різниця.
тепер не вистачає четвертого роману =(
a1

cyberpunk: Я, робот

цей фільм хотів подивитися ще давно, бо він відсилає знову ж таки до моєї улюбленої проблеми ідентичності чи то її втрати (як видно навіть з його назви).
цікаво, що на відміну від сеттінґу ґібсонівської трилогії (який став певним стандартом) тут способом набуття машиною ідентичності є не самоусвідомлення, а навчання, причому навчання від людини. чомусь напросилася аналогія з Буратіно (чому б ні? дерев’яний протокіборг!). далі мені полестили алюзії на Фройда (вбивство Батька), хоча і заморалізовані.
в цілому фільм - стандартний заголівудизований посткіберпанк нової хвилі. сильний головний герой, що володіє м’язами і трохи - інтелектом, розумна жінка, яку головний герой захищає. повстання машин - теж не нова тема, як і "зламаний" суперкомп’ютер.
подається варіант хибного самоусвідомлення машини: так як вона виключно раціональна, виключається ймовірність того, що вона має почуття. отже, її логіка - щось подібне до вітґенштейнівської "хибної логіки" і призводить до невірних висновків. виховання ж людиною допомагає запозичити від вчителя часточки людських емоцій та в ітозі вийти нормальною моральною особистістю (хоча що значить "нормальна" і тим більше "моральна"?).
як вердикт - трохи наївний моралізаторський фільм. хоч у прокаті аж ніяк не провалився.
a2

cyberpunk: Джонні-Мнемонік

один з ранніх та визначних текстів Ґібсона.
у мене він чомусь проходить як певний другий полюс "Спалення Хром". у "Мнемоніку" дія відбувається в реальному світі, у "Хром" кульмінація сюжету - у кіберпросторі. і там і там описується доля людей, понівечена (необов’язково з негативними конотаціями) кібертехнологією.
трохи здивували лоу-теки: які ж вони нетехнологізовані, якщо для досягнення свого зовнішнього вигляду вони використовують передову нейрохірургію? Ґібсон вже тут розставляє гендерні акценти: Жінка буквально перемагає одного Чоловіка та опікується іншим.

при перегляді фільму знову розігрався синдром екранізації. знову перелопачений сюжет (хоч сценарій і писав сам Ґібсон, мабуть, і йому не вдалося розтягнути 11 сторінок на 2 години), знову зміщені акценти, зовсім прибрали Моллі, соціалізували лоу-теків. залишився фемінний суперхіроу Кіану Рівз; незрозуміло звідки виник сіренький та нефункціональний герой Кітано Такеші; додалася також шикарна візуалізація кіберпростору: кращої я ніде не бачив.
коротше кажучи, уявлення залишилося далеко не найкраще.